Є своя передісторія і в самого євро. Ще в 1944 році, коли в американському місті Бретонвудсе зібралися фінансові представники понад 40 країн, щоб обговорити повоєнну грошову систему, найбільший економіст сучасності Джон Мейнард Кейнс запропонував запровадити світову валюту "банкор". та заснувати єдиний центральний банк. Однак ця пропозиція тоді, у пору загального руйнування, виглядала проблематично. Грошові системи майже всіх країн світу засмутила війна, і єдиною більш-менш надійною валютою залишився долар, що підкріплюється величезним, 20 000 тонн, золотим запасом США. Саме долар, як вважають закордонні економісти, і почав по суті об'єднання Європи.

У 1947 році було створено Організацію європейського економічного співробітництва, яке поступово трансформувалося в Раду Європи з постійним перебуванням у Страсбурзі. У 1957 році Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Голландія та Люксембург сформували Європейське економічне співтовариство (ЄЕС). У 1978 році було створено європейську валютну систему (ЕВС) з грошовою одиницею «ЕКЮ» (European Currency Unit) для міждержавних розрахунків. Згодом до ЄЕС додалися Данія, Ірландія, Великобританія, Греція, Австрія, Іспанія, Португалія та Швеція. Ці країни, згідно з Маастистрихтським договором, об'єдналися в Європейський Союз.

Так усе починалось. Вже жовтні 1970 року група представила свої пропозиції - до 1980 року жити за умов повного економічного та валютного союзу (ЭВС). А в березні 1971 року Рада міністрів економіки та фінансів ЄЕС (Екофін) висловила свою принципову згоду з ідеєю руху до економічного валютного союзу.

Однак «плану Вернера» не судилося реалізуватися вчасно. Його «ахіллесовою п'ятою« була впевненість у стабільності долара США. Тому коли в серпні 1971 року уряд США скасував золотий стандарт своєї валюти, а в грудні того ж року дозволені МВФ межі коливань валют щодо долара були збільшені до 25%, це одразу ж вибило ґрунт з-під ніг прихильників ЕВС.

Друга спроба перейти на єдину грошову одиницю була здійснена лише на початку 90-х років. Але й вона виявилася безуспішною. Група міжнародних спекулянтів на чолі з Джорджем Соросом, скориставшись неузгодженістю фаз економічного зростання у різних країнах ЄС, вибила з європейського обмінного механізму британський фунт. І відклала цим перехід на єдину європейську валюту ще майже на 10 років.

Введення євро передували довгі дискусії європейських політиків. У ході переговорів щодо укладання Маастрихтського договору в лютому 1992 року тодішній канцлер Німеччини Гельмут Коль, переконаний прихильник ідеї єдиної Європи, без вагань схвалив пропозицію створити європейський валютний союз. Тим більше, що деякі країни дали згоду на відновлення єдності Німеччини у 1990 році лише за умови, що об'єднана держава залишиться інтегрованою у західне співтовариство. Загальноєвропейська валюта ставала найефективнішим інструментом реалізації цієї мети.

У ході дебатів у німецькому бундестазі у квітні 1998 року Коль відзначив історичне та політичне значення загальноєвропейської валюти: Установа європейського економічного та валютного союзу є за своїми наслідками найвизначнішим рішенням після возз'єднання Німеччини. Воно сприяє глибоким змінам на європейському континенті з часу краху комуністичної імперії.

Євро був представлений світовим фінансовим ринкам як розрахункова валюта в 1999 році, а 1 січня 2002 року були введені в готівку банкноти та монети. Євро замінив європейську валютну одиницю (ЕКЮ), яка використовувалася у європейській валютній системі з 1979 по 1998 рік.